За питомою вагою у хімічному складі організму людини магній займає четверте місце після натрію, калію та кальцію, його загальний вміст досягає 25 г, причому практично весь магній є внутрішньоклітинним катіоном.

Магній служить кофактором більш ніж 300 ферментів, що регулюють різні функції організму. Магній відіграє провідну роль в енергетичному, пластичному та електролітному обміні, виступає як регулятор клітинного зростання, необхідний на всіх етапах синтезу білкових молекул. Зокрема, від наявності достатньої кількості магнію в організмі залежить нормальне функціонування рибосом і зв'язування з ними інформаційної РНК – ключового механізму біосинтезу білка. Крім того, магній бере участь в обміні фосфору, синтезі АТФ, регуляції гліколізу, побудові кісткової тканини тощо.

Цей мікроелемент є молекулярним стабілізатором РНК, ДНК, рибосом. Завдяки змінам внутрішньоклітинної концентрації магнію здійснюється клітинна біоенергетика, наприклад, мітохондріальне дихання.

Будучи природним антагоністом кальцію, магній бере участь у процесах мембранного транспорту, сприяє гальмування скоротливої активності гладких і поперечно-смугастих м'язів за рахунок розслаблення окремих клітин (міоцитів) шляхом блокади кальцій залежної взаємодії скорочувальних білків. За межами клітин іони магнію здатні блокувати нейросинаптичну передачу, перешкоджаючи звільненню ацетилхоліну, а також порушувати продукцію клітинами мозкового шару надниркових залоз катехоламінів, моделюючи тим самим їх фізіологічну реакцію на стресовий вплив.

Саме тому магній, гальмуючи розвиток процесів збудження у центральній нервовій системі та знижуючи чутливість організму до зовнішніх подразників, виконує функцію природного антистресового фактора.

На тканинному рівні магній є необхідним компонентом у синтезі паратиреоїдного гормону, бере участь у регуляції продукції альдостерону, естрогенів. Що стосується тканинної локалізації магнію, то близько 60% його загальної кількості знаходиться в кістках (саме клітинний пул служить основним джерелом усунення його дефіциту), 38% – у м'яких тканинах (у найбільших кількостях – у м'язах та печінці) та близько 1-2% – у позаклітинній рідині.

Такі фактори, як підвищення обсягу циркулюючої крові, споживання алкоголю, гіперкальціємія, прийом діуретиків (насамперед петлевих, тіазидних та осмотичних) можуть порушувати процес реабсорбції магнію та сприяти розвитку його дефіциту в організмі. Серед інших причин дефіциту магнію слід назвати його недостатнє надходження з їжею.

Причинами дефіциту магнію в організмі можуть бути також надлишок його антагоніста - кальцію, алкоголізм, синдром мальабсорбції, в першу чергу при патології тонкої кишки, ендокринні захворювання (цукровий діабет, гіперальдостеронізм, гіперфункція щитовидної залози), фізичне та/або

психологічне перенапруга, вагітність та лактація.

Добова потреба у магнії становить 350-400 мг для чоловіків та 280-300 мг для жінок. У той самий час під час вагітності та годування груддю потреба у магнії збільшується на 20-30% – до 340-355 мг (L. Spatling et al., 1989).

Дефіцит магнію може обумовлювати розвиток різних форм патології: серцево-судинної (артеріальна гіпертензія, аритмії, ішемічна хвороба серця), ендокринної (цукровий діабет), психоневрологічної (тривожність, депресія, запаморочення, мігрень, розлад пам'яті, судомний синдром).Особливо слід відзначити тяжкість прихованого дефіциту магнію, який може виявлятися у формі загальної астенії, депресії, психоемоційної лабільності, запаморочення, вегетативно-невротичних розладів тощо.

Згідно з результатами низки досліджень, у хворих, що померли від інфаркту міокарда, вміст магнію в серцевому м'язі було на 50% нижче норми, знижений вміст цього мікроелементу виявляли також у хворих з гіпертонічною та сечокам'яною хворобою.

За даними статистики, у жителів районів зі зниженим вмістом магнію у ґрунті частіше виявляють онкологічні захворювання.

Показання для застосування. Дефіцит магнію, що супроводжує такими симптомами, як: незначні порушення сну, підвищена дратівливість, слабка тривога, підвищена стомлюваність, спазм литкових м'язів.